У монографії висвітлюється міжнародне становище України у період національно-визвольної революції 1917-1922 рр., коли українська нація у віковічному прагненні до незалежності здобула, хоч і тимчасову, але значну перемогу. Завдяки молодій національній дипломатії незалежність України визнали провідні держави Центральної Європи. Однак у подальшому міжнародне становище виявилось несприятливим для українських визвольних сил, які опинились у міжнародній ізоляції. У молодої держави не вистачило сил для одночасного протистояння іноземним збройним зазіханням з чотирьох сторін. Здобувши незалежність у 1991 р., Україна отримала широке міжнародне визнання, що позитивно впливає на її становлення і подальшу долю.

Висвітлено еволюцію української виконавчої влади періоду 1917 - 2001 рр. Вміщено нарис про урядову діяльність, біографії голів урядів, а також комплекс архівних документів і фотодокументів. Особливу увагу приділено формам державності, зокрема, взаємовідносинам між виконавчою та законодавчою гілками влади.

Висвітлено питання становлення та розвитку дипломатичної служби як основного механізму безпосередньої реалізації зовнішньої політики України. Проаналізовано політико-правові та соціально-економічні засади державного устрою України, які безпосередньо визначають напрями її зовнішньої політики. Розкрито способи, форми та механізми, якими дипломатична служба керується у процесі реалізації зовнішньої політики держави. Визначено пріоритети й стратегічні завдання, оперативне вирішення яких забезпечило міжнародну підтримку державотворчих процесів в Україні. Особливу увагу приділено суперечливим процесам перехідного періоду розвитку України, що ускладнюють становлення дипломатичної служби України. Відзначається особливість геополітичного становища України на межі двох світових цивілізаційних просторів - Європи та Азії, що залишається визначальним у міжнародній політиці. Розглянуто значення дипломатичного чинника у справі захисту довкілля.

Проаналізовано теоретико-концептуальні проблеми соціально-політичної модернізації, національні моделі та регіональний вимір політико-модернізаційних процесів у контексті новітньої історії та сучасних імперативів розвитку. Проведено огляд суспільно-економічних процесів, які впливають на еволюцію сучасної міжнародної системи. Розглянуто поняття демократії як синтезу легальності та легітимності формування політичної влади. Висвітлено концептуальне бачення глибинної функціональної сутності феномену демократизації соціально-економічного життя та процесів загальноцивілізаційного розвитку, на сучасному етапі реально виявленого на пріоритетно стратегічній інформаційній основі. Проаналізовано діяльність міжнародних організацій та інститутів громадянського суспільства. Розглянуто специфіку модернізації ісламських країн за сучасних умов.

Доведено, що домінування правоцентристських сил у політичному житті Угорщини після трансформаційного періоду найбільше відповідає її державним і національним інтересам, що в демократичній євроатлантичній системі активне їх відстоювання Угорщиною здійснюється навіть всупереч вимогам і рішенням ЄС, у т. ч. й щодо Російської Федерації. Відзначається, що активізація Угорщини на міжнародній арені насамперед стосується намагання створити автономію для угорців у сусідніх державах, що породжує значне напруження в усьому регіоні. Захист прав угорської національної меншини в Румунії, Словаччині, Сербії, Україні забезпечується в межах міжнародного правового поля. Зокрема, національна меншина в тих регіонах, де її представники складають більшість населення, наділяється правом на формування місцевих чи автономних органів управління з окремим статусом згідно із чинним законодавством країни проживання. Зазначено, що загострення відносин між Угорщиною та Україною відбулося через прийняття Закону України "Про освіту" від 5 вересня 2017 р., зокрема через суперечності в поглядах щодо статті 7, яка торкається освіти національних меншин, і угорської включно. Наголошується на згоді Венеціанської комісії від 08.12.2017 р. з положеннями нового освітнього закону України, хоча Угорщина оцінює їх з власних позицій і вимагає відміни дії цієї статті. Звертається увага на чергове збурення в Угорщині через рішення Конституційного Суду України від 28.02.2018 р. про неконституційність Закону України "Про засади державної мовної політики" від 10.08.2012 р. та його скасування. Угорська сторона вважає, що права національних меншин, у т. ч. й культурно-освітні, краще забезпечувалися законом 2012 р., ніж прийнятими пізніше чи тими, що перебувають у Верховній Раді України. Підкреслено, що обов'язком суверенної України є формувати й приймати освітні акти, які спрямовані на збереження угорців Закарпаття на їхній рідній землі, убезпечення їх від асиміляції, гарантування їм культурно-освітнього розвитку. У той же час звертається увага на заяву Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин про те, що в нинішній період ескалації кризи в Україні, спричиненої збройним конфліктом, умови для подальшого розширення прав національних меншин є несприятливими.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УГО)61

Рубрики:

Історія

Шифр НБУВ: ДС47491 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УГО)61

Рубрики:

Історія

Шифр НБУВ: ДС47491 Пошук видання у каталогах НБУВ